Відповісти
(Филипп Филиппович Преображенский, "Собачье серце", Михаил Булгаков)
Вже довгий час маю бажання реалізувати один свій задум: написати статтю, в якій хочу звернутися до усіх автомобілістів (в даному випадку – Києва) як групи, що складає значну частину населення нашої країни. Впевнений, багато з читачів кожного дня зіштовхуються з проблемою автомобільного руху.
Бажаним результатом цієї статті було б наступне: замислитися про пряму залежність того, що діється на дорогах міста і тим, хто ми є, і що ми маємо (держава, влада, політики і т.д.). Оптимальним же – зробити висновки разом із їх втіленням у життя.
Хочу запитати кожного: хто винен, що на вулицях Києва кожного дня ми потрапляємо у затори? Можу передбачити, що більшість відповідей будуть наступними: ширина доріг, розв’язки, велика кількість машин і т. д.
І у більшості цих випадків тягар відповідальності ми перекладаємо на владу: не змогли (не схотіли) вчасно розпочати розв’язання цих наболілих проблем.
Не буду стверджувати, що влада тут ні до чого. Справді, вона не приділяє належної уваги цій проблемі. Але про це в іншій статті... Зараз же хочу змусити Вас замислитися глибше, а чи не самі водії є ГОЛОВНОЮ причиною наявності заторів на дорогах. Я просто впевнений, що так воно і є.
Тобто головна причина некомфортного пересування вулицями міста – ВОДІЙ. Тому пропоную поговорити про етику водіїв.
Згадайте, як ми себе поводимо і що ми бачимо за кермом автомобіля, рухаючись вулицями міста.
Я і сам автомобіліст. Кожного дня добираюся на роботу на авто. Незважаючи на те, що сукупний пробіг мого авто складає в середньому за день сім кілометрів, маю нагоду бути свідком низки прикрих ситуацій, коли водії не поважають інших учасників руху, створюючи при цьому зазначене вище некомфортне пересування вулицями міста та в більшості випадків затори.
Наведу приклад. Звичайна ситуація на перехресті, коли великі потоки автомобілів їдуть з усіх напрямків. І як правило, водії вдаються до інстинкту самозбереження - головне, щоб я встиг переїхати це перехрестя швидко.
При цьому, порушуючи правила дорожнього руху, що слугують для забезпечення якісного пересування дорогами країни.
Не рідко був свідком, коли на перехрестях у великому потоці автомобілів, що не дає можливості рухатися швидко та оперативно реалізовувати потрібні у ту мить рішення, при блиманні зеленого світла водії все одно намагаються встигнути переїхати перехрестя.
Але проблема в тому, що попереду також є автомобілі, які виїхавши на зелене світло ще не встигнули повністю перетнути даний відрізок шляху. У такі моменти те авто, що виїхало на блимаюче зелене світло, зупиняється по середині дороги і не дає проїхати автомобілям, яким "засвітило" зелене світло з перпендикулярної дороги. І як результат, на перехресті затор.
Ще один приклад. Нещодавно їхав я вулицею Артема біля Інституту транспорту нафти. Була пробка в обох напрямках (окрема подяка організаторам ремонтних робіт, що ведуться вже протягом чотирьох місяців), і я отримав звинувачення на свою адресу на кшталт – "рогатий", "урод" і т. д.
А справа була ось у чому. Я, намагаючись їхати в бік Львівської площі у правому ряду, створив (не навмисне) перешкоду для автомобіля, який, рухаючись у зустрічному напрямку, намагався повернути на вулицю ліворуч, перетнувши при цьому дві суцільні смуги, одночасно створивши проблеми для автомобілів, котрі їхали у тому ж напрямку.
І після того, коли він не зміг перетнути дві смуги і зустрічний потік автомобілів в супереч обставин, де я зіграв не останню роль (моє авто перешкоджало зробити йому відповідний маневр), відкривши свої дверцята, він почав впевнено обливати мене брудом, звинувачуючи, що я "рогатий" не захотів зробити гарну справу — сприяти порушенню ним правил дорожнього руху.
Та навіть не в правилах дорожнього руху справа. Я і сам час від часу їх порушую. Але порушую виключно у тих випадках, коли мої дії не зашкоджують іншим учасникам руху, або не наражають на небезпеку пішоходів.
Тож повернімося до автомобіліста, який своєю поведінкою відображає певну категорію водіїв, яких можна зустріти на дорогах міста, та й не тільки....
У ту мить мені стало ніяково, але не від того, що він мене образив, а від того, що ми, люди однієї нації, люди, які намагаються створити державу з метою забезпечення своїх же власних інтересів, такі примітивні особи, що не можемо ніяк зрозуміти— покращення життя можна досягти лише спільними діями усіх суб’єктів даних відносин, і тебе не будуть поважати до тих пір, доки ти не почнеш поважати інших. Своїм ставленням (у даному випадку на дорозі) ми поводимося як звірі – виживає найсильніший. Люди добрі, схаменіться, давайте поважати один одного, давайте постійно будемо показувати іншим, що ми — громадяни країни, яка заслуговує бути європейською країною, із відповідним рівнем життя!!!
Можна ще навести багато прикладів, де водій нахабно веде себе на дорозі, та Ви і самі є свідками цього.
Повірте мені, проблема не в наших політиках, не в нашому сусідові – проблема в нас самих.
Якщо прочитавши цю статтю, хоч одна людина замислиться над цією проблемою у вищенаведеному ракурсі, то не все ще в нас втрачено....
Тож хочу звернутися до Вас, мої дорогі земляки, давайте в кожній дії будемо поважати одне одного, і як результат – теж заслуговуватимемо на повагу.
Де Ви бачили, щоб у Берліні їздили на червоне світло, або перетинали суцільну смугу?!
Чи ми гірші європейців?!
Впевнений – ні.
Тож давайте починаючи із сьогоднішнього дня будемо чинити як люди, що гідні бути частиною європейської спільноти.
http://pravda.com.ua/news/2007/10/17/65524.htm
Автор Олександр Збаращук, Управління регіональної політики секретаріату Кабінету Міністрів України
Растянем
?
Редагувати
Цитувати
