Відповісти
З різних обставин давненько сюди не заглядав, а у народу стільки цікавих подорожей.
Пропоную і свій звіт про серпневу мандрівку по Західній Україні, ідею якої навіяв класний сайт “Замки та храми України” http://www.mycastles.narod.ru Щира подяка її автору, Блеці!
І ще один дуже гарний, інформаційний сайт на тему українських пам`яток http://www.heritage.com.ua/
Маршрут такий Полтава-Глобине-Градизьк (там можна придбати недорого гарну рибу
)-Липове – Золотоноша-Черкаси-Миронівка-БілаЦерква-Сквира-Бердичів-Чуднів-скелі в Денешах (дань КПІ-шній гірській секції) – Баранівка-НовоградВолинський-Корець-Гоща-Острог-Межиріч-Кременець-Почаїв-БожаГора-Радивилів-Дубно-КозацькіМогили (Пляшева) – Берестечко-Горохів-ВолодимирВолинський-Любомль-Шацьк-Світязь-ВолодимирВолинський-Белз-Жовква-Олесько-Підгірці-Золочів-Тернопіль-Збараж-Тернопіль-Бучач-Чортків-Кривче-Хотин-Кам`янецьПодільський-Хмельницький-Меджибіж-Летичів (там теж дуже гарна риба, але дорожча, ніж в Градизьку 
)-Вінниця (Пирогове)-Вінниця(Стрижавка-Вервольф)-Умань-Тальне-Сміла-Черкаси-Золотоноша-Полтава. Загальний час відпочинку – 2 тижні, дороги (в основному другорядні), як для України в більш-менш нормальному стані. Автомобіль – Фольксваген Гольф2, екіпаж-сім`я, 3 чол.
Жили переважно в наметі, готували переважно самостійно. З місцевим населенням відносини були самі теплі, з ДАИ стикались двічі – один раз зупинили та для чогось зареєстрували нас на кордоні Волинської та Рівненської областей, а другий раз купив за червонець право обгону фури через сполошну біля Радивиліва. Грошей потратили незрівнянно меньше, ніж на аналогічні поїздки “за бугор”, а вражень достатньо.
Тепер трохи про саме цікаве по низці маршруту:
Липове – курортна зона в гирлі Сули. Місця досить живописні, але Кременчуцьке море дуже цвіте і купатися не тягне.
Сквира – церква з оригінальною архітектурою,
Бердичів – монастир кармелітів босих. Монастир діючий, але сучасні монахи чомусь зовсім не босі.
Денеші – вразив стійкий гнилий запах, якого раніше не було. Гниє вода Тетерева перед греблею. Стільки малих річок споганили отими греблями! Слава Богу скелі ще на місці
Корець – руїни замку на горі, над річкою. Усе розвалене неуходжене. Тихо, дико і гарний краєвид. В районі Кореця, по полю бродило дуже багато лелек, можливо десь біля сотні. Вражаюче видовище, неначе фламінго в Нгоро-Нгоро
, у нас на Полтавщині вже стільки їх немає 
.Острог – залишки замку князів Острозьких, побудованого в 12-13 ст., біля башти якого гарно уходжена могила полтавців-бійців УПА, На території замку – Замкова церква та музей, в якому знаходиться чудова мармурова скульптура жінки, роботи українського майстра Сосновського. В музеї друкарства знаходяться оригінали книг, друкованих ще Іваном Федоровим (він провів у Острозі практично усе своє творче життя), та його сучасниками.
Знаменита Острозька Академія, в якій навчались та викладали Герасим та Милетій Смотрицькі, Даміан Наливайко, Лаврентій Зизаній, Діонісій Палеолог, Феофан Грек, Петро Конашевич-Сагайдачний...
Межиріч – діючий монастир-фортеця. Зустріли не дуже приязно. Не те, щоб щось погане казали, але розмовляли неохоче. Кажуть, що сюди з Острога прокладено підземний хід, залишки якого знаходять і зараз при будівельних роботах
Кременець – дуже живописне місто, над містом Кременецькі гори, пейзажі на під`їзді нагадують Карпати. На горі Бона – залишки фортеці. Туди можна заїхати на авто, крутувато, але це того коштує. Можливо тому, що день був дощовий, на горі не було нікого і ми спокійно облазили усі закутки та помилувались звідти панорамами та видом на єзуїтську Колегію. Крім фортеці в Кременці є ще багато цікавого, але в дощ не хотілось бродити по місту, тому поїхали далі на Почаїв.
Попутно заїхали на Божу Гору. На її верхівці б`є ключ. Кажуть, що вода в ньому цілюща. Дощ вщух, прогулялись туди пішки, набрали декілька бутилів води для усіх своїх родичів та знайомих
Місце це живописне: вкрита лісом гора-останець височіє окремо від Кременецької гряди, місце дуже людне, прочан привозять сюди автобусами, усі деревця по шляху обв’язані стрічками (звідки у нас цей буддістсько-ламаїстський звичай?), а сам ключ не встигає наповнюватись, його черпають аж до дна. Дивно, що не додумались продавати квитки за “вхід до Провалу” 
?Почаїв – Лавра, відоме усім місце, тому розповідати не треба. Враження святості не отримали, скоріше - враження комерційної фірми, якого-небудь ТОВ по продажу благодаті та атрибутів віри. Безліч платних духовних послуг, кіосків, де можна за трояку купити навіть відтиск ступні матері Божої. Дуже все це нагадує “последний вздох господина Пеже” з Кін-дза-дза. І скрізь об`яви про те, що ви можете безкоштовно попрацювати на нашому лаврському огороді і в нагороду отримаєте благость (плюс жовті штани).
Дубно – гарний костел і потужна фортеця-замок, збудована у 13 ст. Костянтином Острозьким, яку практично “за так” утримують та реставрують чудові місцеві ентузіасти. Цю фортецю відобразив Гоголь в повісті “Тарас Бульба”. Нам пощастило, ми приїхали туди вже під вечір, браму вже зачиняли, але зустрілись на території з місцевим письменником Миколою Пшеничним, який провів з нами дуже змістовну і тривалу екскурсію, нас навіть пустили пройтись підземними ходами. Всередині фортеці є 2 палаци, Острозьких та Любомирських. Палац Острозьких реставрується, але те, що з ним зробила військова радянська частина при залишенні приміщення, не має нічого спільного з вчинками цивілізованих людей. Видрано з м`ясом усе, що можна познімати, вкрадено старовинний паркет, те, що не можна було вкрасти – потрощено. Казлы!!!
Козацькі Могили під Берестечком – місце гарно уходжене, є пам`ятник, дві церкви, старіша дерев`яна – Михайлівська та новіша – Георгієвська. Від Михайлівської до Георгієвської веде підземний хід аж під саркофаг. Вразив прозорий саркофаг заповнений людськими черепами. Він продовжується глибоко до підземелля. В нього складають козацькі кістки та черепи, які ще й досі знаходять в навколишніх болотистих місцях.
Світязь – заповідна зона – Шацький національний парк. За в`їзд треба заплатити символічний налог – на шосе стоїть пост з будкою. Зупинились у кемпінгу на березі озера. Плата теж символічна 5 гр./добу за намет. Вода в озері дуже чиста, тепла. Береги трав`янисті, чисті, не запаскуджені. В лісі навкруги багато ожини. Кажуть, що є й гриби, але ми не знаходили. Ще одна місцева знаменитість – вугрі, яких пропонують і живцем і копчених.
Володимир Волинський – недалеко від нього є діючий Зимненський монастир, який утримується у взірцевому стані. На подвір`ї все в квітах, чисто вибілено, доріжки. Всі споруди відремонтовано. Келії монашок зовні якісь веселі, уквітчані, всередину не заходили. Дуже гарне враження.
Белз – колишня резиденція польських королів. Чекали чогось значного, але вся старовина напіврозвалена. Враження загального запустіння.
Жовква – симпатичне західноукраїнське містечко. Гарний центр міста, площа з замком Жолкевських, костьолом та церквами створюють єдиний архітектурний комплекс.
Олесько – місце усім відоме. В замку розміщено картинну галерею, проводять екскурсії. Багато старовинних величних полотен. Замок відреставровано, біля замку є парк зі статуями, як старовинними, так і сучасними.
Підгірці – замок-палац, а навпроти нього костел Воздвиження та дві корінфські колони з Богородицею та ангелом на верхівці. В палаці раніше був туберкульозний санаторій, зараз він реставрується, кажуть, що тут буде резиденцією президента. Тут знімались фільми "Три мушкетери", "Помилка Оноре де Бальзака", "Потоп"... Замок збудовано де Бопланом за вказівкою гетьмана Станіслава Конєцпольського у 15 ст. Біля замку великий запущений парк. З північно-західної тераси гарний краєвид на Бродську низину та долину Західного Буга. Костел та колони не доглядаються, хоча вигляд мають величний. В Підгірцях нас застала дуже сильна гроза-ураган.
Золочів – теж запам`ятався дуже сильною зливою, по вулицях текли цілі річки і деякі ділянки треба було переїжджати вбрід. В Золочевський замок не попали, бо вже вечоріло, він був зачинений.
Збараж – симпатичне місто, в центрі є костел бернардинців та Збаразький замок, який підтримується у гарному стані. Замок побудовано італійцем Андре дель Аква по замовленню князів Збаразьких у 15 ст. Всередині - музей, для нас провели платну екскурсію. Ще запам`ятався дуже дешевий і смачний обід в невеликому кафе у центрі. Борщ там подавали у півлітрових чашках, його можна було їсти ложкою й запивати, а равіолі (пельмені) по смачності були не гірші від домашніх.
Бучач- старовинна центральна площа з гарною ратушею та Замкова гора з руїнами стін, коровою, що поміж ними паслася, та дівчиною, яка малювала етюди в цьому тихому романтичному місці. З гори відкривається панорама міста і добре видно внизу великий василіанський монастир.
Чортків – уся центральна частина міста гідна того, щоби туди возити екскурсії, дуже гарне містечко. В костелі св.Станіслава є ікона відомої Чортківської Божої матері. Там з нами провів цікаву екскурсію місцевий служка. Не дивлячись на те, що ми з православного лівобережжя відношення було дуже дружнє і доброзичливе. Є в Чорткові й замок, але в дуже занедбаному стані. Жаль!
Кривче – відома Кришталева печера. В ній проводять екскурсії, увечері вхід закривається міцними залізними дверима. Місцеві хлопці, з якими жарили вночі на багатті шашлик, розповіли, що знають лази в цю печеру і можуть нас повести туди, як і в інші печери цього району. Ми, не маючи знарядження, відмовились. Місця навкруги живописні, на горі є залишки якогось замку, але туди не ходили. В печері не дуже сподобалось. Все-таки вона програє сталактитовим печерам у живописності. Стіни в ній покриті шаром маленьких гіпсових кришталиків, які весело виграють при світлі, але відсутність сталактитів/сталагмітів робить її не такою цікавою.
Хотин – відома величезна турецька фортеця, яку реставрували і вона приймає багато екскурсантів. Дуже гарний краєвид з її стін на долину Дністра. Біля фортеці знімали багато відомих фільмів, тому облік її знайомий.
Кам`янець-Подільський – місто-казка, мабуть найцікавіше місто в Україні (нехай не ображаються львів`яни та кияни). Коротко про нього не розкажеш, треба туди їхати на окрему екскурсію. Ми провели там усього день, але це був дуже насичений день, бо екскурсоводом у нас була жінка – працівник місцевого краєзнавчого відділу, але головне те, що вона закохана у своє місто і може годинами розповідати про нього. Можна довго бродити по фортеці, милуватись каньоном р.Смотрич з Гончарною баштою на схилах, панорамою міста. Біля кафедрального костелу стоїть турецький мінарет, турки його побудували так, щоб півмісяць на його верхівці був вищим за усі споруди в місті, але зараз верхівку його вінчає Богородиця, що попирає той півмісяць – такий собі пам`ятник усім історичним колотнечам. У дворі цього ж костелу є цвинтар, де поховано відому з творів Г.Сенкевича людину – пана Володиєвського, який захищав Кам`янець від турків. В костелі зберігаються мармурові скульптурі Бродського. У підземеллях фортеці в свій час було ув`язнено литовського князя Свидригайла (10 років) та У.Кармелюка. Біля костелу є Тріумфальна арка, про яку створено типову легенду для туристів – коли під нею проходиш, загадай бажання і воно збудеться, але цікаво не це, а те, що, як розповідають місцеві жителі, Кучма будучи ще прем`єр-міністром, ходив під цією аркою, а потім приїжджав сюди ще раз – перед другим обранням
.Меджибіж – невеликий населений пункт, але з величезною фортецею, яка живописно розташована на березі річки. Фортеця збереглась непогано, але стан її зберігання бажає бути кращим.
Летичев – місто, де загинув Кармелюк, та місто, населення якого промишляє торгівлею в`явленої риби, смачної, але недешевої.
Пирогове – родове помістя і місце, де покоїться тіло видатного хірурга Пирогова. В помісті розташовано його музей. Ми раніше про нього знали мало, а після відвідин музею зробили висновок – це дійсно геніальна людина. Цікаво, що його саркофаг стоїть в звичайному напівпідвальному приміщенні церкви-усипальні, без будь-якого технічного обладнання. Влітку в цьому приміщенні відкрито тільки віконця.
Вервольф – за селом Стрижавка, за забором пансіонату "Ластівка", де ми заночували, починається ліс, куди веде поганенька грунтівка, де є багато маслюків, і по якому на великій площі розкидано величезні залізобетонні брили, що їх повивертало при вибуху. Серед лісу залишився басейн, виложений плиткою. Цікаво, що арматура, яка стирчить із залізобетону, за ці роки абсолютно не поїржавіла. Ще цікаво: за радянськими джерелами “Вервольф был взорван отступающими немцами”. Ми зустріли там старенького дідуся, якого туди привіз син. Дідусь - один з небагатьох місцевих, будівників Вервольфу, який залишився живим. Розповідав і показував цікаві місця. І сказав, що Вервольф було підірвано радянськими військами вже після того, як фронт пройшов далеко на Захід. Кому вірити?
Умань – проїхали без зупинки, бо у відомому парку бували не раз.
Тальне – за часи історичного матеріалізму чудом зберігся обідраний, але гарний мисливський замок графа Шувалова, в якому зараз розміщено сільськогосподарський музей, та ще є розвалини водяного млина.
Ми не побачили мабуть і половини усього. Це нормально, тому що мелькання замків та костьолів один за одним, в кінці кінців скрадає враження від побаченого. Для того, щоб це не відбулося, планувалось чергування вражень за рахунок матрацного відпочинку на Світязі, відвідування Кришталевої печери в Кривче, мавзолею Пирогова та Вервольфа у Вінниці.
Загальний висновок – в Україні є стільки цікавого! Перше, ніж мотатись за кордон, де нас не дуже то й чекають, треба добре вивчити свою землю, тут є на що подивитись. Тільки досталось воно чомусь дурням, які не розуміють свого багатства – дуже мало чого підтримується в належному стані.
Коротко написати не зміг, вибачайте, дуже багато вражень.
З повагою, Валерій.
Редагувати
Цитувати
