Славетна швейцарська армія, яку часто обговорюють в Україні останнім часом, стала предметом нашої розмови з Жаном-Філіпом, професором із Женеви.
Політика нейтральності
Як і деякі інші країни, Швейцарія – нейтральна країна. Нейтральна в тому сенсі, що вона, як правило, намагається не виступати однією зі сторін конфлікту. Швейцарія не має домовленостей про спільну оборону з іншими країнами, не є членом військових альянсів; армія країни є винятково оборонною та автономною, зокрема, стосовно НАТО.
Швейцарська армія одна з найстаріших у Європі – вона існує з 1815 року, і від самого початку свого існування вона проголосила довічний нейтралітет.
Політика нейтральності полягає тому, щоби обмежувати воєнні дії наданням миротворчих послуг іншим країнам для врегулювання конфліктів.
"Усе це в ідеалі, адже реальність не завжди така ідилічна – ми всі пам'ятаємо компроміс із Третім Рейхом під час Другої світової війни", – додає Жан-Філіпп.
Сьогодні збройні сили Швейцарії – країни, де проживають близько восьми мільйонів чоловік – це, по суті, "армія громадян": лише 5 відсотків військовослужбовців країни – професійні військові. Решта – громадяни, які виконують роль міліції та регулярної армії, і яких призивають на обов'язкову військову службу з 18 років до 35 років.
"Армія структурує швейцарське суспільство"
"Ще не так давно, – розповідає Жан-Філіпп, – армія структурувала швейцарське суспільство".
Зв'язок поміж цивільною та військовою ієрархією був достатньо відчутним. Наприклад, держслужбовці часто були водночас офіцерами, і, відтак, "недоторканими". Проти цього виступали лише пацифісти та ультраліві, яких у країні меншість.
Але із часом, право-ліберальні сили почали більш підозріло ставитися до того, що держслужбовці забагато часу проводять в армії, це дорого обходиться національному бюджету – відтак, зв'язок поміж цивільним та військовим життям поступово послаблювався.
Після реформи 2003-року – реформи, яка називається "Армія-XXI" і за яку проголосувало населення на референдумі, – фінансування збройних сил та кількість людей були різко скорочені.
Хто і як довго служить в армії
Призовним віком у Швейцарії є вік з 18 до 34 років. Обов'язковий призов до армії розпочинається з 18 років: молоді люди проходять основне навчання в спеціальних "школах для новобранців", école de recrue. Базове навчання триває від 18 до 21 тижнів, для спеціалізованих, "елітних" підрозділів – 25 тижнів.
Від моменту завершення основного курсу навчання, чоловіки залишаються військовозобов'язаними до 30-річного віку, або – у випадку, якщо вони ще не відслужили потрібну кількість днів – до досягнення ними 34-и років.
Після проходження 4-5 місячного основного курсу навчання в "школі для новобранців", чоловіки повертаються до звичайного життя. Але кожного року на 3 тижні мають повертатися до армії для проходження інтенсивного "курсу повторення", cours de répétition. Ці щорічні повернення до армії тривають доти, поки військовозобов'язані не вичерпають 260 днів обов'язкової військової підготовки для рядового – у середньому це займає 7 років.
Після реформи 2003 року призовники можуть обрати варіант відслужити всі "курси повторення" відразу після "школи для новобранців" – але така служба триває вже не 260, а 300 днів. Офіцери служать удвічі довше: 600 днів.
Армія й навчання/робота
Якщо юнак учиться в університеті, то він може подати заяву про перенесення служби в армії на пізніший час, або пройти навчання в "школі для новобранців" під час канікул і дещо "запізнитися" на початок навчального року.
Але у випадку, якщо він уже працює, то мусить іти до армії: усі роботодавці у Швейцарії зобов'язані відпускати свого працівника в армію та виплачувати йому від 80 до 100% його заробітної плати: держава, у свою чергу, компенсує роботодавцю ці виплати у повному розмірі.
Парадокс полягає в тому, що молоді громадяни призовного віку, які щороку змушені три тижні бути відсутніми на роботі задля виконання військового обов'язку, в очах деяких роботодавців є менш привабливою робочою силою, аніж іноземці, які не мають таких зобов'язань, або жінки, які можуть служити в армії лише за власним бажанням.
Водночас інші роботодавці, навпаки, вважають, що регулярна служба в армії є запорукою фізичного та психічного здоров'я працівників і не вважають службу серйозною перешкодою кар'єрі.
Цивільна служба та податок за "непридатність"
З 1996-го року альтернативою службі в армії є цивільна служба. У Швейцарії цивільна служба виникла набагато пізніше, аніж в інших європейських країнах.
"Сучасна проблема полягає в тому, що чоловіків забагато для наявних армійських завдань, – розповідає Жан-Філіпп. – Адже очевидно, що в сучасних умовах потрібні спеціалісти, а не гарматне м'ясо".
Цивільна служба певною мірою дає альтернативу в цій ситуації. Будь-який чоловік призовного віку може подати заяву про бажання проходити цивільну службу замість військової. Натомість цивільна служба триває в півтора рази довше, аніж військове навчання.
Призовники проходять обов'язкову медичну комісію, і подеколи рішенням комісії можуть бути визнаними непридатними для служби в армії – близько третини чоловіків призовного віку не служить в армії з тих чи інших особистих причин.
До 2004-го року такі "непридатні" до служби в армії платили податок у розмірі 2% від їхнього доходу, який за законом обкладається податком. З 2004-го року платять уже 3% – але лише у випадку, якщо вони не проходять ані військову, ані цивільну службу.
Громадянин має право відмовитися служити в армії. "Але тоді на нього чекає судовий процес та в'язниця – щоправда, покарання сьогодні менш суворе ніж декілька десятиліть тому", – каже Жан-Філіпп.
Зброя вдома
Військовозобов'язані у Швейцарії зберігають особисту зброю вдома – рушницю для солдатів, або револьвер для офіцерів. Головним обґрунтуванням такого порядку й досі є потреба швидкої мобілізації – у межах 24-48 годин. Адже кожен знає, куди йому йти у випадку відповідного оголошення.
Традиційно швейцарські чоловіки тримали вдома не лише зброю, а й набої до неї – щоправда, у дуже обмеженій кількості та в спеціальних запломбованих коробках, які дозволялося відкривати лише у випадку війни. Лише в 2007 році, після декількох резонансних убивств та особливо самогубств, здійснених за допомогою армійської зброї, рішенням Ради Федерації було заборонено тримати вдома бойові набої.
Але рушницю та револьвер швейцарські військовозобов'язані й сьогодні тримають удома – хоча, за бажанням, можуть здавати її в спеціальні арсенали.
Після завершення служби чоловікам, як правило, дозволяють залишити собі свою індивідуальну зброю в якості сувеніру. Потрібно лише пройти відповідну експертизу та отримати дозвіл.
Також обов'язковою для призовників залишається щорічна тренувальна стрільба: у період між двома "курсами повторення" кожний військовозобов'язаний має прийти в спеціальний тир та зробити певну частину пострілів, щоби не втрачати набуті навички.
"Зараз це не так помітно, – каже Жан-Філіпп, – але раніше часто можна було на вулиці зустріти чоловіка в цивільному, але із бойовою рушницею, який прямує до тиру, аби виконати свій військовий обов'язок!"
Сліди війни
Збройні сили Швейцарії мають специфічну стратегію: оскільки 70% території країни – це гори, то традиційно армія використовувала тактику "барикадування в горах", готувалася до війни спротиву, мінування мостів та вершин тощо. При тому, що все багатство країни – сільське господарство, індустрія, міста – розташоване в долинах.
http://life.pravda.com.ua/society/2014/06/10/171074/
Змінено AlexAudiCoupe (14:13 10/06/2014)