Пару днів тому говорила з дитиною 10 років. Дитина дуже розвинена. Слово за слово, якось дійшло до того, що батьки розлучені. І тут дослівна цитата, яка мене вразила. "Коли мені було 3 роки, моя мама захотіла іншого тата, і тепер у мене інший тато, тому моє по-батькові таке-то, хоча мого тата звати так-то". (Я нічого не питала взагалі, це дитина сама розповідала).
От щось мені підказує, що навряд чи мама пояснювала дитині "ти знаєш, я раптом захотіла іншого татка". Але чомусь у дитині відклалося саме так.
Чи стикалися ви з подібним "своєрідним" (у тому чи іншому сенсі) відношенням дітей до розлучень? Як ви вважаєте, чи впливає на психіку дітей те, яким чином їм батьки пояснюють / яким чином діти розуміють для себе (бо це явно різні речі) причини розлучень? Чи залежить це від віку дитини?