День третій.
Маршрут: Будапешт (Угорщина) – Загреб (Хорватія);
Протяжність – 344 км.;
Час в дорозі – 5:30;
Вартість пального в країні: бензин А-95 – 1,21 євро, газ – 0,73 євро;
Час простою на кордоні – 0:20;
Обов’язкові платежі в країні – оплата за автобан 9 євро;
Вартість готелю біля Загребу – 40 євро. Апартаменти на 2 кімнати в домі з величезним балконом.
Проснулися, поїли та вирішили ще прогулятися Будапештом. Зібралися, забрали речі та пішли до автомобілю. На дворі 8:40 ранку. Нічого не віщувало біди. Аж раптом під склом червоний пакетик, а в ньому що? Правильно, штраф за неоплачене паркування, яке починалося з 8 ранку. 40 хвилин, Карл! Мабуть цей Карл тільки но проснувся і відразу ж пішов по ранковим вулицям штрафувати направо і наліво. Ну да ладно. Історія до речі мовчить, чи було оплачено паркування. Але, щоб Ви розуміли, для його оплати треба йти на пошту, там заповнювати бланк на угорській мові, а потім бланк відправити в якесь управління.
Но ми все рівно поїхали в центр, оплатили паркування 1 годину 550 форінтів (1,7 євро) та трохи прогулялися. Потім поїхали до центрального ринку Будапешту, де паркування коштує стільки ж. Ринок справив добре враження, трохи там прикупилися.
А потім поїхали до Хорватії. Але виїхати з денного Будапешту – ще той квест. В мене три навігатора (google maps, maps.me, waze). Але кожен вирішив потролити мене і давав свій маршрут. Аааааааа! Як лаються українською? Но все ж таки ми виїхали на автобан. Але там трафік такий був, що наш ринок Барабашова знову відпочиває. Ще більше автівок, та ще й пробка. Пробка на автобані! А все через те, що у однієї вантажівки розірвало колесо. Ні, він не перекрив автобан, а просто стояв на узбіччі. Але ж всі автомобілі пригальмовували, тому тривалий час ми їхали 20 км./год. Потім потік розсмоктався і ми їхали до кордону з Хорватією вже вільно. До речі, тут ніхто не стоїть на узбіччі траси з аварійкою тільки тому, що йому так закортіло. І ніхто не блимає фарами, щоб його пропустили.
На кордоні ми чомусь не сподобалися угорцям і нам показали їхати на узбіччя, де ми простояли хвилин 20-30, поки нас перевіряли. Хоча слідом їхали українці, їх не чіпали.
Але нам все таки віддали паспорти та сказали «фініш». По очам прикордонника, я зрозумів, що ми вільні люди і можемо їхати до свого світлого майбутнього 
А, ще забув про той інфантилізм на двох з трьох заправок, де автомат не зміг закачати в моє авто газ.
- Заправник: Ам соррі, не працює!
- Я: Слухайте, вчора працювало, позавчора, я до Вас сюди доїхав на газу!
- Заправник: Не працює, ам соррі.
Мені здалося, що ці хлопці на заправках просто ходять, як роботи і ніяких зайвих рухів не роблять. Ам соррі і до побачення.
І ось ми нарешті проїхали ці нещасні 344 км. за 5 годин і 30 хвилин. Це по автобану! 65 км./год по автобану, де можна їхати 140 км! На годину!
Приїхавши до апартаментів поблизу Загребу, ми поїли та поїхали до міста. Але дивитися там особливо і нічого. А ще проблеми з паркуванням. Тому трохи погуляли, зробили декілька фоток та поїхали назад. Ось і все цього дня. Далі буде.



















Змінено HappyHiver (00:33 14/08/2019)

Редагувати

Відповісти

Цитувати