Їхав додому ввечері - вже біля самого дому народ якось дивно їде - всі різко беруть ліворуч. Під'їжджаю - собака. Великий пес. Його збили і, очевидно, перебили хребет. Задні ноги не працюють. Сидить, намагається кудись лізти. Ввімкнув аварійку, вийшов. Відтягнув собаку на узбіччя. Зателефонував жінці, аби викликала ветеринара. В принципі, вже було все зрозуміло, але хоч усипили би, щоб не мучився. Помер, коротше, за п'ять хвилин.
І тоді я подумав - а на що нам нарікати? Про яке виконання правил ми можемо розмовляти, якщо життя для нас нічого не варте (нехай і собаче). Ми самі робимо все, що оточує нас, таким. Хто винен в тому, що той, хто збив собаку (я розумію, що він зробив це, швидше за все, ненавмисно, але то нічого не змінює) не те, щоби викликав ветеринара, а не відтягнув хоча б того собаку на узбіччя померти спокійно? Хто винен в тому, що ніхто не зупинився, дивлячись на нього? Хто? Янукович? Може, Ющенко або Тимошенко? "Разруха не в клозетах - разруха в головах" (С)






