Усі сторінки

Autoua.net → Форум → Автотури за кордон →

Болгария-2009

Відповісти

Absoluk | читатель

Болгария-2009

7 августа 2009 в 10:42

Прикріплені файли (0 завантажити)

Якби я був більш організованим, то напевно написав би про цю подорож ще минулого року. Але так вже сталося, що пишу лише зараз. Можливо хтось знайде для себе щось корисне.

9 серпня 2008 року ми з дружиною та семирічним сином вирушили з Києва до Болгарії через Румунію. Транспортним засобом слугував Хюндай Гетц (1,4 л, МКП, 2007 р.н.)

А почалося усе з повені. Це коли влітку 2008-го затопило Західну Україну та частково Вінничину й Одещину. Для мене це означало неможливість проїзду через Чернівці. До того ж треба було дізнатися якими шляхами Одещини можна пересуватися, а які перекриті. Поради моїх одеських колег вималювали такий маршрут Україною: Київ – Одеса (не завертаючи до міста) – Овідіополь – Затока – Татарбунари – Ізмаїл – Рені.

Якби я був більш організованим, то напевно написав би про цю подорож ще минулого року. Але так вже сталося, що пишу лише зараз

Змінено Absoluk (12:31 07/08/2009)

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:44

Водночас готувалися документи.

По-перше, грін-карта (офіційно: поліс міжнародного автомобільного страхування). Іншими словами платиш українській страховій фірмі, до якої за відшкодуванням буде звертатися той, кого ви (не дай Боже!) стукнете за кордоном. Або звернеться його страхова. Грін-карти пропонують на 15 діб і на місяць. Взяв на 15. Потім це змусило дуже напружитися. Але про це згодом. Грін-карта коштувала 193 гривні.

По-друге, придбав два необов’язкових документа: розширення дії договору КАСКО на територію Європи та поліс медичного страхування. Додаток до договору КАСКО згодом допоміг, але що б було цього року – не відомо. Поліс медичного страхування не знадобився (слава Богу!) ані нам, ані митникам. І все ж для власного заспокоєння було витрачено ще 160 гривень (на три особи за 15 діб). Не набагато дорожче коштувало розширення договору КАСКО на той самий період.

І найголовніше – візи. З 11 липня 2008-го року, маючи на руках болгарську візу, можна шкандибати Румунією впродовж 5 днів, тобто окремо румунської візи оформлювати (купувати) не треба. Болгарські візи коштували 35 євро з дорослого. З дитини Республіка Болгарія грошей не взяла, натомість українська турфірма 10 євро взяла, так само, як і з кожного дорослого за послуги. Решту послуг турфірми взяв на себе я сам. Закинув на пошук болгарською «България туризъм» і «накопав» купу координат безпосередніх власників помешкань у місті Созополі (бо саме Созополь вабив понад усе). Знайшов номер за 30 левів (15 євро).

У номері 2 ліжка, ТБ, кондиціонер. Хочеш увімкнути кондиціонер, доплачуєш за добу використання. Санвузол один на 2 номера. Була кухня, якою користувалися мешканці цих двох номерів, а з неї вихід на балкон. Не «Hilton», звичайно, але ж за все, про все 15 євро за добу, ремонт свіжесенький, «смішних» несподіванок не було.

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:46

Прикріплені файли (0 завантажити)

Однак, до цієї кімнатки у іграшковому середньовічному містечку треба було ще дістатися… Водійський стаж півтора року, тому було вирішено, що саме час перевірити себе на міцність і «з’їсти» 1350 км шляху одним махом. Усілякі комітети із захисту прав дитини можуть бути спокійними! Хлопчик лягав на задньому сидінні на увесь зріст, не торкаючись дверей, і спав більшу частину мандрівки.

Ще одне рішення підказали забобони щодо Румунії. Ну, типу: «Ви ж обережно – село, цигани, не країна, а дупа та й годі.» Наслухавшись, вирішив Румунію брати зранку, а рідною, такою знайомою країною їхати вночі. Помилка!!! Та ще й яка. Якщо з Києва до Одеси можна їхати без проблем вночі заднім ходом, то подальша смілива вилазка на Рені змусила пригадати героїчне минуле усіх, хто населяв ті загадкові краї.

Путівником була паперова мапа. Можливо, коли б у машині була GPS, було б легше, але я читав на цьому ж форумі, що у деяких випадках люди відмовлялися від GPS і покладалися на малюнки на папері.

Отже, 9 серпня о 20:00 невелика машинка Гетц перетинає Одеський майдан Києва і стає на Одеську трасу. Сил багато, шлях зручний, усе добре… Перша несподіванка чекає недосвідченого водія перед самісінькою Одесою. Хочете потрапити до Овідіополя чи, наприклад, до Іллічівська повз Одесу – шукайте вказівник на Кишинів!!!

Інакше проскочите розв’язку і влетите до Одеси. З неї, звичайно, також можна виблукати, але ж… Я, коли побачив метрів за 300, що Кишинів праворуч, тупо зупинився і почав вивчати карту, бо відчув, що слова «Овідіополь», «Затока», «Ізмаїл» та «Рені» прочитаю лише при в’їзді до населених пунктів. Не прогадав, слава Богу! І о 1:00 – Затока. Перша зупинка. Півгодини на вечерю сухпаєм.

Однак, до цієї кімнатки у іграшковому середньовічному містечку треба було ще дістатися… Водійський стаж півтора року, тому було вирішено, що саме час перевірити себе на міцність і «з’їсти» 1350 км шляху одним махом. Усілякі комітети із захисту прав дитини можуть бути спокійними

Змінено Absoluk (11:36 07/08/2009)

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:47

Прикріплені файли (0 завантажити)

У будь-який інший час я б нізащо не їхав у Румунію через Рені, а коли б їхав, після Затоки попрямував би на Білгород-Дністровський. Але повені, повені, повені… Тому був обраний най південніший (найроздовбаніший, найдикіший) шлях. 92 кілометри селами від Затоки до Татарбунарів. Щоб став зрозумілим маршрут, ось деякі з сіл: Біленьке, Вільне, Курортне, Базар’янка, Жовтий Яр.

І це вночі! Ось Вам і перша моя помилка! Якщо вже їхати саме так, то тільки засвітла. Інколи ці дороги дозволялися розігнатися до 120 км/г. Далі гальмуй: ями або горби, до того ж великими шматками. Потім знову оманливий «хай-вей». А як же без автоквесту?! Якщо у селі хтось сунеться проїзною частиною, не треба його минати! Краще зупинитися і спитати: «Де я? А куди ж мені далі?» Дай їм Бог здоров’я з правильного маршруту ніхто не збив.

Збився сам. Де і як не поясню, тому що частенько у селах розв’язка як на Ленінградському майдані у Києві, а вказівники, як на туалеті. І гупаєш головою у стелю маленької машинки ще кілометрів 10 у непотрібному напрямку. Коли бачу, дві машини стоять, фарами світять. Я до них, а звідти: «Ми теж заблукали!!!» Ще й кажуть, одне одному машини подряпали, коли розверталися…

Якось з тих сіл виїхали, і після містечка зі «співочою» назвою Татарбунари здалося, що в житті усе гаразд! Дорога покращала, хоча й не на багато, і, головне перестала бути загадковою. Черговий ребус чекав у Ізмаїлі.

Дано: Ізмаїл – райцентр, найбільше місто на 300 кілометрів. Рені – єдине (!!!) місто, крім Ізмаїла, побудоване у тій болотяно-лимано-річковій місцевості, створеній Дунаєм. А ще Рені – порт і прикордонний пункт. Знайти: вказівник на Рені в Ізмаїлі. Пояснити, чому ці вказівники геть нікому не потрібні!

З цією задачею я не впорався! Ні, звичайно, десь ті вказівники є. Але я, в’їхавши в Ізмаїл кращою з можливих доріг Е87, їх не виявив! Шок! Була 5-6-та година ранку, місцеві їхали рибалити, сказали: «Їдьте за нами», і вивезли.

А тепер про найчарівніше, що я бачив на шляху Київ – Созополь. Це кілометрів 30 під’їзду до Рені (з українського боку, звичайно). Так ось: там нема ям. А на чорта там ями, коли там є величезні хвилі! З асфальту, довжелезні такі гребені! До того ж не по центру смуги. Виринають несподівано то у центрі, то з одного, то з іншого боків і можуть тягтися десятками метрів. Заввишки хвиля така, що в кращому разі на ній залишиться захист піддона картера такого авто, як Гетц з 15-сантиметровим кліренсом. 60км/г – це вже ризикована швидкість. Щоправда, я так і їхав. Як наслідок, на гальма тиснути не доводилося – по педалі треба було просто бити!

У будь-який інший час я б нізащо не їхав у Румунію через Рені, а коли б їхав, після Затоки попрямував би на Білгород-Дністровський. Але повені, повені, повені… Тому був обраний най південніший (найроздовбаніший, найдикіший) шлях

Змінено Absoluk (11:41 07/08/2009)

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:48

Прикріплені файли (0 завантажити)

Закінчується все, навіть дорога до Рені… 7:00 – українські прикордонники. Для чогось спитали: «Що везете?» Відповідь «плавки з рушниками» дарувала їм відчуття виконаного обов’язку перед Батьківщиною, перед дружиною і, можливо, навіть перед тещею. Я їм теж вдячний, що не перевертали сумки. Там і справді їхали плавки з рушниками. Якби ще шановні держслужбовці трохи швидше ворушилися… Та й усмішка не завадила б.

Україна випустила Молдова впускає! Це щоб проїхати 500 метрів жахливими ямами на 2-ій передачі і звернутися до Молдови, щоб вона тепер випустила у Румунію. Так ось коли випускали, кажуть: «Треба сплатити за екологію і таке…» Кажу: «Сплачу. Скільки?» Відповідає: «50 гривень, тільки «банка нє работаєт», тому мені 25.» Коли поверталися додому «банка» працювала – заплатив 20 гривень. Тобто: збрехав на 30 гривень, взяв на 5 гривень більше… Небагато. На 500 метрів нормальної дороги не вистачить 

Прикордонний молдовсько-румунський пункт о 8:30 ранку наповнив моє серце тугою! Близько 40 роздовбаних машин вишикувалися у чергу перед шлагбаумом. Там люди їдуть з ранку підзаробити у Румунії, до того ж треба було дочекатися зміни однієї бригади прикордонників та митників на іншу (це година). Дуже невдалий час! Якби ми почали долати усі кордони не з 7:00, а з 5:00, усе минулося б набагато простіше!

Тим часом молдовські заробітчани періодично заводили двигуни, скорочували відстань між двома сусідніми машинами ще сантиметрів на 10 і… все! І так із пару разів, поки я стояв у черзі. Що це було не знаю й досі . Знаю лише, що люди вони не злі. Один з них просто порадив: «Підійди і скажи, щоб тебе першим пропустили, що тобі на відпочинок!» По тобі ж видно, каже. І не викликало в нього роздратування, що я поїду поперед нього, хоча моя черга позаду! Я так і зробив. Сказав на шлагбаумі, що віддячу, пропустили, а дякувати треба було далі – при перевірці. Там вже чекали: «Ви позачергово?» і 5 баксам серед документів не дивувалися.

Далі митники румунські. Термінал для громадян ЄС – вільний. Для не таких, як у ЄС, громадян – окремий термінал. Туди дві черги. Хто вирвався від молдовських митників, стрімко намагається приліпитися до однієї з черг. Коли їдеш до черги, тебе намагаються обігнати й підрізати. Я навіть став учасником національно-класової авто боротьби з молдовським заробітчанином. Переміг український відпочивальник!  Однак зла переможений на мене не тримав. Навпаки, саме він порадив мені, поки не дійшла моя черга, купити ROVINETA (наклейку, що засвідчує обов’язкову сплату дорожнього збору). Завдяки йому я заощадив час і про всяк випадок дізнався від нього декілька фраз румунською.

Непохітні вартові на «брамі Румунії» з наших грошей за чергу не беруть. Натомість трійко молдавських машин безперешкодно промайнули через термінал ЄС. Переді мною один українець намагався прискорити чергу. Безрезультатно. Хоча півгодини тому і мені, і йому подібна операція вдалася з молдованами.

Закінчується все, навіть дорога до Рені… 7:00 – українські прикордонники. Для чогось спитали: «Що везете

Змінено Absoluk (11:45 07/08/2009)

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:49

Прикріплені файли (0 завантажити)

Хай там як, а о 9:45 розпочалася мандрівка Румунією.

Стратегічні цілі: поромна переправа через Дунай у Галаці, Тульча, Констанца, прикордонний пункт Вама Вече. Галац стоїть майже на кордоні – доїхати не складно. Але ж треба знайти пором. Починаю зупинятися і питати людей англійською. Все, що вони розуміють – це «Буна дзіва!» («Добрий день» румунською). Розумію, що врятує лише слово «Дунай» і емоційні жести. Сілкування з другим-третім місцевим навчило мене що в них ліворуч, що праворуч і головне – бак! «Бак» – це пором румунською. Траплялися і англомовні порадники. Приємне відкриття: ніхто не віднікувався. Кожен намагався зробити набір своїх звуків зрозумілим для мене. Мої штампи десятирічної давнини щодо румунів почали танути! Трошки поблукавши Галацем, близько 11-ої дісталися переправи через Дунай. Місцевих леїв у мене не було, і за пором тітонька у касі взяла євро. З двох дорослих і машини вийшло близько 6Є.

11:30 – правий берег Дунаю і початок шляху на Тульчу. Дороги рівненькі, розмітка свіженька, краєвиди тішать око... І головне вказівники! Вони там є!!! Багато, у потрібних місцях, заблукає лише сліпий! Ось тільки не розженешся – майже всюди дорога вигинається поміж пагорбів. І ніхто нікого не намагається обігнати на поворотах. Але коли шлях інколи вирівнювася, румуни показували любов до швидкості, коректно обганяючи одне одного, наближаючись до паспортних можливостей своїх машин.

Години за півтори-дві в’їхали до Тульчі. Це місто асоціюватиметься в мене з вірністю румун своїй валюті та з турботливим ставленням до туристів (принаймні до мене). Годувати Вас за євро, долари, гривні чи хоч за золотий пісок жоден ресторан не буде! Тому я почав шукати обмінки. Нема. Заїхав у місто ще далі. Результат незмінний. Хожу, розпитую. Мені пояснюють, намагаються підібрати інтернаціональні слова: семафор, фармація... Не знаходжу! Один навіть посадив у свою машину, де сиділи дружина, дитина і теща (мабуть). Посадив і щось пояснює використовуючи слово «хундай». «Яка цікава мова, - думаю. Що ж у них означає таке знайоме для мене «хундай»?» Те саме, що й в українській, виявилося! Румун бачив, де я припаркувався, і привіз мене до мого Хюндаю, щоб я пересів і поїхав за ним! Несподівано, але ж допоміг! Потім я їхав за ним, але трошки він не довіз... Знову ходжу, питаю...

Нарешті знайшов туриста з Бухареста, котрий говорив англійською не гірше за Буша. Він справами був необтяжений, тому відвів мене до валютного віконця ледве не за руку. Здійснилася моя мрія? Ні!!! Щоб отримати леї, замало євро чи доларів, треба ще й паспорт! Дрібниці! Після всього повернутися знову до машини за паспортом не було проблемою. Висновок: обмінок у Румунії обмаль, шукати їх треба у центральних частинах міст, долари і євро засунь собі у ... паспорт!

Хай там як, а о 9:45 розпочалася мандрівка Румунією. Стратегічні цілі: поромна переправа через Дунай у Галаці, Тульча, Констанца, прикордонний пункт Вама Вече

Змінено Absoluk (11:47 07/08/2009)

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:50

Обідали в ресторані у центрі Тульчі. Їжа сподобалася, обслуговування пристойне. Ситні супи, м’ясо, соки, кава на двох дорослих і дитину коштували 80 леїв (23 євро), що в серпні складало близько 160 гривень. Скільки це зараз – і рахувати не хочу!!!

Перепочинок став дуже доречним! Попереду були кордон і понад 400км шляху. О 15:30 вирушили з Тульчі на Констанцу.

І знову румунські шляхи… Після наших – це насолода! (повторююсь) В містах на кожному світлофорі для машин встановлений секундомір, щоб знати, куди тиснути, на гальма чи на газ. Водії толерантні. Коли бачили, що не знаю дороги і перелаштовуюся з крайньої правої смуги у крайню ліву для повороту ліворуч – без проблем пропускали (і це через 4 смуги!)

А ось бидлюганства не вибачають. Якось на «серпантині» я вирішив, що мені треба більше за інших і обігнав одного на вигині дороги. Тобто, що робиться на зустрічній, я бачити не міг. І наче і не підрізав нікого… Що тут зчинилося! Румун почав сигналити, довбонув дальнім світлом, довго не заспокоювався. А коли дорога вирівнялася з тієї злості обігнав усю низку машин, знову ж таки несамовито сигналячи. У будь-якому разі він був правий…

Бачив «дивних» регулювальників. Це такі, котрі вимикають світлофори, щоб не було тисняви. Уявіть собі: Їдете ви набережною на Поділ і в районі метро «Дніпро» скидуєте швидкість до 20 км/г. Дотягуєтеся до Поштової площі, а там вимкнений світлофор, регулювальник і жодної аварії, яка б ускладнювала рух. Ну, не важко уявити – картина ж цілком реальна. А там навпаки. Після Констанци їдеш берегом Чорного моря, де одне до одного приліплені курортні містечка. Рух зрозуміло який. А у Мангалії, це вже за 10-15 км від болгарського кордону, Т-подібне перехрестя, де їде вся Румунія! Так ось там вимикаються світлофори, два регулювальники у білих рукавичках стають один до одного спинами і розгрібають увесь цей безлад, не напружуючись. І це ж не німці, а румуни! Мені сподобалося.

Змінено Absoluk (12:39 07/08/2009)

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:51

Прикріплені файли (0 завантажити)

Спільний румунсько-болгарський прикордонний пункт Вама Вече – Дуранкулак відібрав лише хвилин 20, і о 18:00 з’явилися болгарські шляхи. Та дорога, що йде від кордону, набагато гірша, ніж усе, що було на відтинку від Галаца до Вама Вече. Безумовно у болгар є чудові магістралі, типу Софія – Варна, але є і повне лайно з ямами і латками. Таке зустрічається у центрі Болгарії, в чому я пересвідчився підчас відпустки, але від Дуранкулака до Созополя можна їхати нормально.

Біда лише з вказівниками. Коли ти в’їхав у велике місто виїхати на потрібний шлях проблематично – вказівників не більше ніж у нас. Не рятували ані російська, ані поверхневе знання болгарської (у Болгарії я був уже втретє). Заїжджаєш у Варну, відшукати напрямок на Бургас нереально. Якщо ти у Бургасі, вибратися на Созополь так само складно. Але якось проїхали.

Ще один сюрприз від болгарських шляховиків – це відстань на знаках. Наприклад, написано: «Созопол 30». Їдеш 27 км за лічильником машини, з’являється новий знак «Созопол 10»! Якщо не все гаразд з машиною, то чому ж це стало помітно лише в Болгарії?! В Україні і в Румунії все було копійка в копійку. Яким чином ці шановні винороби міряють шляхи, не збагну!

Хай там що, а Созополь не пустельна примара, а місто, що насправді існує. І об 11-ій вечора закінчився 27-годинний автопробіг шляхами трьох країн. Саме до 11-ї працюють Созопольські ресторанчики, і лише дзвоник господаря кімнати до своєї знайомої став запорукою такої жаданої вечері з болгарським вином. Після добового навантаження ніжний трунок півдня подіяв на організм, як міцна горілка нашої суворої країни! Воно й добре  – стрес змінився на міцний сон…

Спільний румунсько-болгарський прикордонний пункт Вама Вече – Дуранкулак відібрав лише хвилин 20, і о 18:00 з’явилися болгарські шляхи. Та дорога, що йде від кордону, набагато гірша, ніж усе, що було на відтинку від Галаца до Вама Вече

Змінено Absoluk (11:49 07/08/2009)

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:51

Прикріплені файли (0 завантажити)

А зранку з’явилося те, про що слід писати на інших форумах: сонце, море, болгарські страви, болгарські вина, неболгарське, а створене глобалізацією пиво (псевдо-«Стела», псевдо-«Бекс», псевдо-«Старопрамен»… Кому до вподоби, подовжить перелік.) А ще незрівнянна ракія! Треба лише знати, якій довіритися, бо трапляються і самогоноподібна, і нектароподібна. Рекомендую «Сунгурларску» і «Слівенську Перлу»…

Коли люди насолоджуються відпочинком, машини стоять припарковані. Є у Созополі платні паркування, але їх мало, і тому вулички маленького іграшкового містечка вщент забиті автомобілями. Можете уявити собі цей рух, якщо їде, наприклад, фургончик, наприклад, до харчової крамнички. Можливо саме такий фургончик зачепив нашу машину. Як наслідок, невеличка прим’ятина, яку в Києві мені вирівняли і заполірували, навіть не поновлюючи фарби. Але тоді до Києва було ще далеко, і я подзвонив до своєї страхової. Там стали наполягати, щоб я взяв довідку у місцевої поліції. Мені було дуже важко пояснити болгарському поліцейському, навіщо якісь документи про таку фігню. «Ваша страхова Вам і так усе зробить!» – він дивувався щиро, до хабаря не підштовхував. Коли ж моя наполегливість довела йому, що в Україні я буду ремонтуватися власним коштом, поліцейський видав якогось папірця (хоча й не гіршого за нашу так звану «нерозгорнуту» довідку про ДТП.) Мою страхову папірець влаштував. Навіть без перекладу. Проблем з виплатою не було. Розширення договору КАСКО спрацювало.

А зранку з’явилося те, про що слід писати на інших форумах: сонце, море, болгарські страви, болгарські вина, неболгарське, а створене глобалізацією пиво (псевдо-«Стела», псевдо-«Бекс», псевдо-«Старопрамен»… Кому до вподоби, подовжить перелік.) А ще незрівнянна ракія

Змінено Absoluk (11:51 07/08/2009)

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:52

Прикріплені файли (0 завантажити)

Я давно хотів побачити Велико Тирново – старовинну столицю. Мої попередні відвідини Болгарії були без машини, а екскурсій з узбережжя до Велика Тирнового нема. Цього разу мрії збувалися. О 8-ій ранку вирушили за маршрутом Созополь – Бургас – Айтос – Карнобат – Шумен – Велико Тирново.

Звернути на Північ, не доїжджаючи Карнобата, порадили болгари. Якщо їхати від Карнобата ще далі на Захід, сказали, що натрапиш на ремонт дороги. Між Карнобатом і Шуменом – Балканські гори. Дуже гарно, але й дуже повільно. Тому 320 км від Созополя до Велика Тирнового були подолані десь години за 4-5 (це з невеличким перепочинком) і очі нарешті побачили Цареград.

Я давно хотів побачити Велико Тирново – старовинну столицю. Мої попередні відвідини Болгарії були без машини, а екскурсій з узбережжя до Велика Тирнового нема

Змінено Absoluk (11:53 07/08/2009)

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:53

Прикріплені файли (0 завантажити)

Цареград – це місто-фортеця у Великому Тирновому на височезному пагорбі, оточеному річкою. Саме місце створене Богом так, що просто гріх було його не використати в якості фортеці-резиденції-міста у середні віки… І в якості резиденції в ХХ сторіччі. Колись цим переймалися болгарські царі, а не так давно Тодор Живков. Його резиденція «Перла» якраз через річку від Цареграду.

Спочатку археологи знайшли лише фундаменти споруд, а вже пізніше відбудували те, що можна побачити зараз. На верхівці гори реконструйовано найголовнішу церкву. На будівлю церкви можна піднятися ліфтом і потрапити на оглядовий майданчик. Раджу!

(Відступ: розговорився з ліфтером, дізнався, що його зарплатня 500$, а у Софії в середньому отримують 1500$. Принаймні влітку 2008-го, принаймні так казав ліфтер. Кінець відступу)

Цареград – це місто-фортеця у Великому Тирновому на височезному пагорбі, оточеному річкою. Саме місце створене Богом так, що просто гріх було його не використати в якості фортеці-резиденції-міста у середні віки… І в якості резиденції в ХХ сторіччі

Змінено Absoluk (11:55 07/08/2009)

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:54

Зворотній шлях до Созополя залишив по собі два враження. Перше – це шматок дороги від Шумена до Варни, на який ми потрапили трошки заблукавши. Просто супер! Справжній автобан! А друге враження від незабутніх болгарських водіїв.

Історія така. Вже за 9-ту вечора. Темно. Їдемо десь 120 км/г. Попереду чималенький позашляховик, позаду я. На зустрічній стоїть хтось, блимає лівим поворотом – розвернутися хоче. Це просто посеред дороги, тобто ніяких тобі розв’язок, чи регламентованих розворотів. Просто по одній смузі в обох напрямках. Я його бачу, він мене, вочевидь, не добачав! Після того, як повз нього проїхав позашляховик, воно повільно почало вивалюватися на зустрічну, де їхав я… Припускаю, що якийсь час я міг бути закритий позашляховиком, але ж відстань між нами була не маленька! Що в людини в голові?! Я встиг загальмувати і вивернути кермо… На узбіччя не вилетів. Чому не вилетів, і як я все це робив не розкажу, тому що не пам’ятаю. Якось усе саме вийшло… Я зупинив машину, вибіг на дорогу з матом… А поціновувач гострих відчуттів, трохи спаливши гуму, відбув у протилежному напрямку. Малоприємна історія

.

А ще пересічний болгарський водій може дивитися на твою машину у ліве дзеркало і спокійно відкрити двері. Коли під’їдеш ближче. Такий іспит мені теж влаштовували: гальмував, сигналив і все таке (на смузі ліворуч були машини). Не знаю… Можливо людині південне сонечко напекло… Намагаюся утриматися від якихось загальних висновків, але два ось такі випадки все ж таки сталися.

Ці окремі негативні пригоди залишилися просто винятками. Загалом же, набравшись позитивних емоцій та сонячно-морської енергії, за два тижні треба було повертатися додому.

Змінено Absoluk (12:41 07/08/2009)

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:55

24 серпня о 13:30, накупавшись на останок в Созопольській затоці, ми вирушили додому. Тут слід сказати, що грін-карту (тобто міжнародну автоцивілку) я оформив рівно по 24 серпня. З яких міркувань? Хотілося ще один день побути на морі. А купувати грін-карту на 30 діб не хотілося. А справа в тому, що у чужій країні без цієї автоцивілки (грін-карти) не можна перебувати з машиною жодної хвилини. І ось до цих хвилин я й не поставився з належною серйозністю.

Через 5 годин подорожі з урахуванням годинної зупинки на обід в Обзорі ми дісталися болгарсько-румунського кордону. Румунський митник напружився через кінцеву дату у грін-краті. На годиннику було лише 18:30. Пояснення, що саме зараз прямую до Галацу на виїзд із Румунії, все ж таки його влаштувало. Інакше треба було б купувати ще одну грін-карту прямо на кордоні, а з грошима наприкінці відпустки самі знаєте, як буває.

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:55

Ще один чинник, що підганяв мене до румунсько-молдовського кордону – це пором. Точніше його режим роботи. Я щиро вважав, що він працює до опівночі (щось не додивився, коли переправлявся через Дунай на початку відпустки). Насправді, пором працює до 22-ої. І о 23-ій, коли я з полегшенням під’їхав до причалу, нас зустрів категоричний замок та широкий непривітний Дунай… А ще дощ і вітер…

Разом з нами запізнилися ще якісь пацани на мікроавтобусі. Порятунком стало те, що пороми, виявляється, грачують навіть у ЄС! По-ЄСівському, щоправда, але ж грачують.

Після тривалих перемовин англійсько-румунською між мною, пацанами з мікроавтобуса та поромниками було вирішено, що о. Зміїний залишається у власності України , а наші 2 машини переправлять на протилежний берег за 40 євро. Ось лише заплатити треба лейями, яких у мене не було. Я дав 20 євро румунові з мікроавтобуса і ми втрьох з капітаном пішли до його рубки. Там при мені румун-автомобіліст відрахував румунові-річковику 140 леїв, що цілком відповідало офіційному курсу євро до лея. Інакше ніяк! Брати євро до рук поромники відмовлялися навідріз! На тому б і казочці кінець, так ні! Капітан прикинув, скільки пасажирів він повинен перевезти на 140 леїв, заніс цифри у касовий апарат, вибив чек і гордовито вручив його мені… Лише кави не пропонував! Ось так у ЄСівській Румунії грачують пороми.

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:56

Хоча Галац на іншому березі Дунаю не був вже для мене якимсь географічним ускладненням, на кордоні наша машина зупинилася о 23:55! Митник вилупив очі на годинника, на мене і на дату у грін-карті... До Молдови він випустив, але залишився незадоволеним, що мучити за документи мене будуть молдавани, а не він.

На молдовській митниці дівчина присіпалася по-дорослому, і мала на те повне право: на дворі вже 3 хвилини було 25 серпня, а грін-карта по 24-те. Щоправда через Молдову проїхати треба було аж 500 метрів, але ж з недійсною грін-картою. Тобто формально їдеш майже без документів майже на автопробіг Молдовою. Насправді йшлося про 3 хвилини і 500 метрів. У будь-якому разі варіанта два: купити непотрібну до абсурду ще одну грін-карту або ж запропонувати пані подарунка. Як мені вдалося зістрибнути на третій варіант, не збагну і досі... Я просто вмовив її пропустити. Повторював через кожну фразу, що ви, звичайно, праві, що правіша за вас лише Жанна д’Арк та мати-годувальнииця... Але якщо ви мені дозволите перетнути кордон, то через хвилину Молдова не побачить мене, як і ви моїх грошей. І дівчина-митник чомусь погодилася, за що я їй вдячний і досьогодні.

Більше нічим цікавим митні пункти Молдови і України не запам’яталися. Лише однією мордою... Це був український прикордонник. Тон розмови, вираз обличчя, фрази – усе це було брутальне і огидне. Не зрівняти навіть з нашими ж митниками. Чомусь.

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:57

Прикріплені файли (0 завантажити)

Але й прикордонник залишився у своїй норі, а ми поїхали далі... 0:50. Перші метри Україною. Позаду напруга, пов’язана з поромом, документами та несподіванками митних пунктів. А попереду чекали незбагненні шляхи Одещини. Перший подарунок вони піднесли в славному селі Орлівці. Ось тут дуже згодився б GPS! Адже як ми звернули з дроги Рені – Ізмаїл на північ, не розумію. Їдеш прямо через невеличке село, не зустрічаєш жодного вказівника, їдеш далі... І зустрічаєш здоровезну стелу з несподіваною поетичною назвою «Котловина»!

Дивлюся на карту, а від шляху Рені – Ізмаїл вже далеченько. Якщо, думаю, вже опинився на вершині непотрібного трикутника «Орлівка – Котловина – Новосільське», то треба їхати до Новосільського через Плавні. Якби ж я лише знав, яка там дорога! Друга, максимум третя передачі... І так 19 кілометрів! А потім знову маленька радість – знову дорога Рені – Ізмаїл.

Далі якось без пригод. Знову Ізмаїл, подоланий трохи швидше, вже без сторонньої допомоги, але так само навпомацки. Потім Татарбунари, Сарата і Білгород Дністровський. За два тижні повінь вгамувалася, тому й був обраний цей північніший більш цивілізований маршрут. До Одеси без вражень. Хіба що запам’ятався колір моря біля Затоки – сіро-чорний. Щоправда був шторм, але сіро-чорного моря не бачив ніколи!

Але й прикордонник залишився у своїй норі, а ми поїхали далі. 0:50

Змінено Absoluk (11:58 07/08/2009)

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 10:58

Потім якимиось чином в’їхали до Одеси, хоча треба було об’їхати. А там та сама ізмаїльська загадковість: хочеш виїхати на Київ, увімкни інтуїцію або GPS! Ні, звичайно, вказівники з назвою столиці там є. Я намагався не дивитися на схему міста в атласі, керувався тільки вказівниками... Великий привіт Вам, мандрівники, від наших шляховиків! На найцікавіших перехрестях їдь, куди хочеш. Їдеш прямо (ну, логічно, якщо знака нема), виявляється не туди. Допомогли інспектори ДАІ і прискіпливий аналіз карти-схеми Одеси. Нарешті о 8:30 зтомлені оченята Геца дивилися на Одеську трасу!

На Одеській трасі добре тому, в кого є повний бак бензину або гривні. В нас залишалися євро. Трохи поміняли гламурні одеські дівчатка на Мазді, за що я їм щиро вдячний. (Це було на АЗС.) Решту обміняв н якомусь базарчику за цілком пристйним курсом. На заправках євро – не гроші. Кажуть, що ми тут у селі будемо робити з твоїми євро?

О 13:00 в’їхали до рідного двору! Рівно доба в дорозі. Все! Писати більше ні про що. Лишилися висновки…

Перше. Хочете випробувати силу власного духу – їдьте до Болгарії без ночівлі. З’їздите раз, більше не захочете.

Друге. Їхати треба через Чернівці, тому що добратися до Рені з комфортом можна буде лише за умови проведення там фіналу Євро-3012 з хокею! Та і в Чернівцях є що пофотографувати.

Третє. Треба їздити за GPS, а не за дивними шляховими вказівниками. Але звичайного атласа теж прихопіть.

Четверте. Не можна використовувати грін-карту до останньої секунди. Ризиковано! Краще мати запас часу.

П’яте. Застрахуйте машину на невеликий період відпустки, щоб страховка розповсюджувалася на країни Європи. Мені це насправді допомогло.

Шосте. Бензин. Якщо брати українські, румунські та болгарські ціни, українську, румунську та болгарську якість, то витрати виходять однаковими. Я підрахував (за цінами серпня 2008 року і відповідними курсами валют), що мав би витратити 52 гривні, щоб проїхати на своїй машині 100 км на звичайному українському бензині. (4,8 грн/$; 6,7 грн/літр). За ту саму відстань на болгарському чи румунському бензині заплатив би 54 грн. (1,3 лев/$, 2,25 лев/літр). Це при тому, що літр болгарського бензину коштував тоді 8,3 грн, а літр українського – 6,7 грн. Тобто можна було спалити бак українського бензину і доїхати до N-ного кілометра, або ж доїхати на болгарському бензині до N-ного кілометра і спалити лише три чверті бака. (Плюс – мінус, звичайно.) Краще все ж таки розрахувати так, щоб заповнювати майже порожній бак у немаленькому румунському місті, де точно можна буде поміняти валюту.

Сьоме. Місцеві гроші у Румунії гарантовано можна знайти лише у центрі міста. Не у центрі – не гарантовано. Без паспорта – гарантовано не отримаєте!

Восьме. Румунія варта, щоб їй присвятити кілька день. З іншого боку, шкода відривати час від морського відпочинку.

Дев’яте. І зовсім не варто платити нашим турфірмам за пошук житла у Болгарії. Можна легко знайти самому і дати трохи заробити телефонним операторам

Десяте. Розклад роботи важливих служб (наприклад, коли починає «грачувати» пором через Дунай) треба знати досконало, а не так як я.

Останнє. На шляхах зустрічаються такі машини, де між кермом і сидінням розташована дивовижна прокладка. Її логіка – незбагненна! Будьте пильними!

Absoluk | читатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 11:04

Перепрошую за недосвідченість!

Не зумів розмістити свої повідомлення у вже створеній темі "Болгарія-2009".

Виправлюсь

Dan | опытный писатель

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 14:17

Спасибо, очень интересно

P.S. Забугор без GPS - это смело

Robust | подмастерье

Re: Болгария-2009

[Re: Absoluk] 7 августа 2009 в 15:45

Колоритное путешествие получилось... Я и с GPS-ом по ночам не люблю ездить, но зато есть ОПЫТ и его не пропьешь... У меня в этом году получилось с 6-00 до 20-00 Киев-Болград-Силиста, а там еще 4 часа до Созополя, итого 18, границы все проходили быстро и нигде не блукали. Но ночевали в Силистре: чего убиваться, все равно где-то ночевать нужно. Обратно выезжали в 12-30 и в 22-30 были в Болграде, где и заночевали. Гостиничка "Кооператор" правда еще та ночлежка: 60 грн койко-место, я уже и термин такой подзабыл с совейских времен -))) Как сказала моя жена: "дом колхозника". На счет "ехать через Черновцы" - не уверен, расстояние больше, дорога до Черновцов дольше, очевидный выигрыш только, что мимо молдаван. Хотя это все ИМХО, сам не ездил.

1

Autoua.net → Форум → Автотури за кордон →

Болгария-2009

Додаткова інформація

Модератор:

AVB, LordAmid, moderator, LOMOND, Alexandr

0 користувачів і 26 що побажали залишитися невідомими читають цей форум.

Переглядів теми: 15210

Подія в календарі: 07/08/2009

Список дошок | Активні теми | Топ-100 тем за вчера

Помітити все прочитаним

Правила конференції | FAQ | Карта раздела | Стандартная версия